Як зробити вибори в Україні справедливішими та дешевшими? Поради з міжнародного досвіду (виступ на конференції Львівської асоціації політологів «Поліс»)

У рамках наукової конференції пам’яті Ю. Р. Шведи “Політичні партії і вибори: українські та світові практики” від Львівська асоціація політологів “Поліс” координатор Антикорупційного Форуму Львівщини Oleksii Rohovyk виступив з лекцією на тему: “Як зробити вибори в Україні справедливішими та дешевшими? Поради з міжнародного досвіду”.

666

 

Повний текст виступу:

“Проблема та дилеми українських виборів.

Україна на порозі глибокої політичної кризи. Довіра до влади і українських політиків на історичному низькому рівні. Антирейтинги зростають у геометричній прогресії. Від 40 до 60% не бачать за кого голосувати. 67% не бачить в країні політичних лідерів взагалі.

Усім цим пояснюється низька активність громади, помітна «відмежованість» людей від політичних подій. Виникає загроза виникнення критичної огиди до політиків. Огиди на фоні повної дискредитації інститутів держави. І це велика загроза. Пасивність громади на виборах сприяє лише старим політикам.

Яка позиція молоді? Лише 13% цікавляться політикою. 74% не довіряє політичним лідерам. Все це пояснюється і війною, і дефіцитом реформ, і зниженням рівня життя, і корупцією. В усіх цих проблем є один спільний корінь – це брак політичної волі. Комусь бракує волі не торгувати з агресором, комусь впровадити реформи чи подолати корупцію. Щоб була політична воля потрібні інші політики і інша політична культура. І, на жаль, ми мусимо визнати, що без виборчої реформи шанси на зміни мізерні.

Новий виборчий кодекс міг привнести багато позитивних змін.

Колись було просто. У одному з британських «гнилих» міст, що провалилось під воду, щоб стати депутатом, потрібно було виплисти на човні у море та прокричати прізвище нового депутата. Тепер усе складніше.

Одразу хочу зазначити, що у світі нема визнаної ідеальної виборчої системи. Різним країнам притаманні різні особливості. Якщо питати іноземних експертів про те яку систему краще обрати Україні, то багато з них скажуть: «Не має значення яка. Оберіть якусь і не змінюйте її 20 років». Виборча система як людина. Вона повинна вирости і привчити до себе політичну систему, політиків і виборців. Вона повинна зайняти позицію і почати впливати на країну.

Не можна не відзначити, що Україна вже апробувала всі класичні моделі виборчої системи. І кожна була недосконалою. Чому? Бо вибір моделі зумовлювався політичними чинниками. Політична доцільність була головною. Хтось хотів отримати більше голосів і не думав про інтереси держави.

У результаті наша виборча система неефективна. Вона не дає того результату, що очікує суспільство. Вона створює перепони для нової та іншої політики. Вона сприяє політичній корупції і впливу олігархів на українську політику. Бо виборча реформа не може бути самотньою. Вона має супроводжуватись іншими змінами. В економіці, медіа, правоохоронній та судовій системі. В нас складне голосування, складна система підрахунку, суперечливе законодавство, але зате відкритий простір для махінацій, маніпуляцій та підкупу.

Відкриваючи нову сесію Верховної Ради спікер Парубій сказав, що планах парламенту на осінь виборчий блок. Вже розширили склад і призначили новий склад ЦВК. Який антиконституційно 3 роки був простроченим. Вже мовчу про тримання на посаді голови ЦВК Охендовського, якого НАБУ підозрює у отриманні грошей від Януковича.

Головним завданням залишалось пройти і розглянути Виборчий кодекс –законопроект обсягом 500 сторінок і понад 4000 правок до нього. Це була обіцянка президента Порошенка, положення коаліційної угоди, міжнародна вимога. Але не склалось. За останньою інформацією у парламенті досягнутий компроміс, що нове виборче законодавство не запрацює раніше 2020 року. Велика громадсько-політична коаліція за виборчу реформу розпалась, а її координатор Максим Виговський написав гучну статтю під назвою «Просрали». Це сталось після того як на акцію в Києві вийшло лише 300 людей. Це мало, адже я був учасником двох великих київських акцій протесту за цю реформу і співорганізатором такої акції у Львові. У київських акціях обидва рази брали участь від 6 до 10 тисяч осіб. Але все «здулось».

Новий Виборчий кодекс. 

Виборчий кодекс на фоні чинного виборчого закону Януковича виглядає дуже прогресивним документом. Януковича немає вже багато років, але його виборчий закон і далі працює та отруює нашу політичну систему. Новий Кодекс не є ідеальний, не є панацея, але є важливим кроком.

Основні переваги нового Виборчого кодексу: Пропорційна система, тобто скасування мажоритарки, коли обирають не конкретних кандидатів на малому окрузі, що його скуповує, а списки партій з відкритими регіональними списками, можливість голосувати за будь-яку людину у списку партії, що сприяє конкуренції у партіях. Запровадження таких списків на парламентських виборах рекомендоване резолюцією ПАРЄ № 1755 та спільним висновком Венеціанської комісії та ОБСЄ. За даними Венеціанської комісії з 61 країн-членів Ради Європи 56 країн використовують пропорційну систему. У 31 країні діє система відкритих виборчих списків, зокрема в Австрії, Нідерландах, Польщі, Чехії, Естонії, Латвії, Словенії та Швеції + швейцарський панашаж, якщо у виборах бере участь 7 партій, то у кожного виборця є 7 голосів. Він може віддати усі, або декілька голосів одному кандидату або різним.

Мушу відзначити, що пропонована у Кодексі система не є цілком відкритою у сенсі списків. У результаті розподілу математичних формул та обрахунку голосів з 27 регіональних списків гарантовано в парламент пройдуть 10-12 загальнонаціональних лідерів партій. У цій частині вони є закритими.

Наслідки мажоритарної складової чинної виборчої системи:

Неефективна робота коаліції. Мажоритарники часто не підтримують урядових законопроектів, навіть якщо формально входять у коаліцію.

Недопредставництво інтересів виборців та втрата голосів. На позачергових парламентських виборах-2014 лише 16% депутатів-мажоритарників отримали більше 50% голосів на своїх округах. 2 з 3 виборців у мажоритарних округах не мають свого представника у Парламенті. На позачергових парламентських виборах-2014 не було враховано 64% голосів.

Підкуп виборців. В умовах низької явки є дієвою технологією. На проміжних парламентських виборах-2015 на 205 виборчому окрузі що тільки творилось.

Законотворча спроможність команди депутата-мажоритарника (особливо самовисуванця) як правило менша, ніж спроможність партійної команди.

Обіцянки не стосуються роботи народного депутата. Більшість кандидатів у мажоритарних виборчих округах обіцяють виборцям просувати рішення, які стосуються не рівня компетенцій народного депутата, а повноважень місцевих рад: благоустрою, локальною інфраструктури, фінансової соціальної допомоги.

Слабка етична відповідальність. Депутати-мажоритарники частіше кнопкодавлять, тим самим порушуючи Конституцію, частіше пропускають засідання Верховної Ради. частіше є фігурантами корупційних справ.

Проблеми закритих списків. Виборець не впливає на порядок проходження кандидатів. Партійні списки формує керівництво партії. Висока вартість потрапляння в політику. У прохідну частину списку частина кандидатів потрапляє, заплативши у 2014 році від 3 мільйонів доларів.

Голосування за закриті списки передбачене лише в окремих країнах (деякі землі в Австрії, Кіпр, Португалія, Румунія, Хорватія).

Вільні виборчі списки. Як приклад можна навести частину пропорційного представництва у змішаній системі в Швейцарії. Застосовуються у Еквадорі, Ірландії, Люксембурзі, Мальті та Швейцарії.

В Ісландії, Латвії, Монако, Норвегії та Швейцарії виборці окрім голосування за кандидатів, яких підтримують, можуть також викреслювати зі списків тих, кому не довіряють узагалі. У Ліхтенштейні, Люксембурзі, Монако та Швейцарії виборці можуть віддавати декілька голосів за одного кандидата.

Особливим різновидом пропорційної системи є система голосу, що передається (Ірландія). Виборець має право визначити найкращого, на його думку, кандидата, а також тих кандидатів або кандидата, яким би він хотів передати свій голос у разі необрання першого кандидата.

Зниження виборчого бар’єру до 4% (шанс для менших партій). У Нідерландах він становить всього 0,67%, В Ізраїлі – 1%, Данії – 2 %, Хорватії, Іспанії, Словенії, Румунії – 3 %, у Австрії, Швеції, Норвегії, Болгарії, Угорщини, Італії, Латвії, – 4%. У 1994 р. в ПАР 0,45 % голосів. Досвід встановлення прохідних бар’єрів демонструє, що найбільший існував у постдиктатурній Греції і становив 17%. ФРН, Азербайджані, Вірменії, Грузії, Литві, Естонії, Словаччині, Польщі, Чехії – 5%, Грузії 7%, в Ліхтенштейні, Португалії 8 %, а Туреччині, Шрі-Ланці та на Сейшельських Островах – 10-12 %, Японії – 17%.

5% бар’єр – це найвищий виборчий бар’єр, який існував за період незалежності України і який суттєво ускладнив конкуренцію.  У резолюції  ПАРЄ, висновку Венеціанської комісії та ОБСЄ наявна рекомендація щодо обмеження величини виборчого бар’єру на рівні 3% голосів виборців.

Основні причини введення загороджувального бар’єру: не допустити в парламент екстремістські партії; унеможливити потрапляння в парламент партій, які отримують підтримку виборців на рівні «шуму»; уникнути надмірного фракційного дроблення депутатського корпусу.

Високий виборчий бар’єр значно звузить представництво партій у новому парламенті. Кількість населення знизилася – демографи неодноразово вказували на опосередковані свідчення такої зміни.

Є ще два вагомі чинники, чому варто зменшити партійний бар’єр. По-перше, це високий рівень недовіри до всіх нинішніх політичних партій, які перебувають у парламенті. По-друге, в нинішньому виборчому законодавстві відсутня норма про можливість блокування.

Обмеження політичної реклами. Є обмеження граничної тривалості рекламного ролика чи будь-якої інформаційної передачі.

Застосування гендерної квоти під час формування партійних списків.

Обов’язковість навчання членів виборчих комісій із суттєвим підвищенням рівня оплати праці. У Словаччині гарантією незалежності ОВК є те, що їх очолюють судді, основним завданням яких є вирішення спорів. Те саме у Румунії, Польщі, Македонії, Бельгії. У Німеччині виборчі органи кожного рівня обов’язково мають включати чиновника Міністерства внутрішніх справ.

У Великій Британії немає спеціальних виборчих органів, їх функції виконують посадові особи МВС та місцевих органів влади. Поза тим, у Франції  функції з адміністрування виборів також виконує МВС, але спільно зі спеціальними комісіями контролю. Лише Канада, Ісландія та Мальта мають вертикаль незалежних органів. У інших регіонах світу домінує практика щодо створення системи незалежних виборчих органів. Як в Україні.

Напрямком удосконалення підходу до формування виборчих комісій має стати зняття преференцій для парламентських сил. Право на представництво у складі комісій повинні мати позапарламентські партії.

Для повноцінної виборчої реформи змінитись має не лише виборча система, не лише адміністрування виборів, не лише має запрацювати система відповідальності, але й виборці мають змінитись. Коли мова йде про гречку, великі гроші, фальсифікації, адмінресурс, то мова йде не лише про політиків і ЗМІ, але про виборців як співучасників. до влади вони приходять не самі. Своїми голосами їх заводимо у парламент саме ми – виборці. Знаєте яка сьогодні мотивація голосування? Лише 11% голосують через ідеологію, 49% голосують через економічні і соціальні ініціативи партій, 17% через симпатії до лідерів і 16% взагалі не знають чого вони за когось голосують. Більшість людей змінюють свою орієнтацію і вибір протягом одного року. Люди спрощують свої вимоги і знову вимагають поремонтований дах у школі замість реформи фінансування закладів освіти. Обирають за впізнаваність, а не за справи. На додаток до політичної амнезії виборців та атрофії політичної пам’яті.

Більш-менш дієва демократія існує там, де сила процедур та інституцій потужніше за ідіотизм і злодійство персоналій. «Демократія – це велосипед, де постійно треба крутити педалі». І в нашого велосипеда багато проблем з рухом.

Рецепти здешевлення виборів та реформа політичного фінансування.

Є 3 три види ціни, яку ми платимо в контексті виборів в Україні.

Перша – яку платить кожен громадянин з власної кишені. Мова про бюджетні кошти на вибори, які формуються з наших з вами податків.

Друга – яку платять учасники виборчого процесу. Платять чесно у формі передвиборчих внесків чи визначених законом інвестицій, або платять нечесно у формі політичної корупції, підкупу виборців і інших осіб.

Третя – яку ми платимо як народ і як держава. Платимо погіршенням перспектив нашого майбутнього чи станом теперішнього життя. Через нечесні вибори, через політичну систему закритого доступу.

Україна – лідер серед країн ЄС по масштабах витрачених партіями коштів на вибори. Українські партії витратили в 3-5 разів більше.

1) Потрібно передбачити норму про часткову заборону політичної реклами у виборчий і міжвиборчий період. Левову частку реальних виборчих витрат формулює телевізійна реклама. Власники ключових медіа в Україні тісно пов’язані з політичними силами та олігархами. Це можуть бути або часові обмеження роликів на телебаченні, або змістовні вимоги.

Відсутність єдиної позиції стосовно політичної реклами відображено і в документах Ради Європи. Її рекомендація: якщо платна політична реклама є дозволеною в певній державі, то вона має відповідати таким мінімальним вимогам: 1) рівності доступу і плати для всіх учасників до ефірного часу та того, що 2) громадськість має знати, що за повідомлення заплатили.

Платна політична реклама на телебаченні заборонена у Бельгії, Великобританії, Данії, Ірландії, Іспанії, Мальті, Норвегії, Німеччині, Португалії, Франції, Швеції, Швейцарії, Чехії та інших країнах. В той же час, більшість із цих країн зобов’язує телевізійні канали надавати рівну кількість безкоштовного для кандидатів ефірного часу на виборах. Окрім цього, телеканали з власної ініціативи висвітлюють діяльність політичних сил у новинах, коли йдеться про питання суспільного інтересу, та надають можливість для дебатів. У Франції протягом шести місяців, що передують виборам, заборонена будь-яка платна політична реклама.

У Великобританії заборона платної політичної реклами діє з 1954 року. Зараз усі платні рекламні теле- та радіоматеріали є забороненими якщо мають політичний характер, або якщо ці матеріали направлені на політичні цілі. Під «політичним характером та політичними цілями» підпадає все. Не менш важливою є «анти-джинсова» норма: Закон про комунікації вимагає виключення з програм телебачення та радіо вираження політичних поглядів.

Європейський суд з прав людини у справі Ферайнгеген Тьєрфабрікен (Vgt) проти Швейцарії. «Слід визнати, що могутні фінансові групи можуть мати переваги у сфері комерційної реклами, – йдеться у рішенні Євросуду, – і завдяки цьому можуть справляти вплив на радіо- і телемовні станції, які транслюють рекламу, а зрештою – обмежувати їхню свободу.

Класичний приклад рішення Євросуду у справі Боуман проти Великобританії говорить, що до або під час проведення виборів можуть були встановлені певні обмеження свободи слова, які були б неприйнятні в звичайних умовах. Мета таких обмежень свободи слова – забезпечити «вільне вираження думок народу при обранні законодавчої влади».

У справі Animal Defenders International vs the UK відеоролик неурядової організації про захист тварин, що мав транслюватися не під час виборів, було не допущено до показу як реклама, «спрямована на  настання політичних наслідків». У рішенні у справі TV VEST AS & ROGALAND PENSJONISTPARTI v. NORWAY Суд навів коротку статистику щодо регулювання платної політичної реклами в Європі (законодавча заборона – у 13 країнах, дозвіл на використання – у 10, у 13-ти країнах – надання безкоштовного ефірного часу для кандидатів, тощо). Суд проаналізував висвітлення діяльності партії різними каналами і дійшов висновку, що вони жодного разу не згадали про політичну позицію та діяльність Партії Пенсіонерів, а також не запрошували її членів на дебати. Таким чином, платна політична реклама стала для неї єдиним способом отримати канал зв’язку.

У тих країнах, де платна політична реклама дозволена, все одно існують певні обмеження, що можуть визначати її тривалість, частоту, місце розміщення, кошти, використані на неї, та зміст. Щодо часу трансляції, то платити за політичну рекламу на телебаченні у будь-який час можуть кандидати у Болгарії, Хорватії, Угорщині, Латвії, Литві, Естонії, проте лише під час виборів – у Австрії, Фінляндії, Люксембурзі та Нідерландах. У деяких країнах є обмеження щодо того чи рекламу транслюватимуть на громадському чи комерційному телебаченні. Наприклад, у Болгарії і Латвії ефірний час можна купити як на громадському, так і на комерційному телебаченні. Водночас, у більшості країн, де платна політична реклама дозволена, час на неї можна придбати лише на комерційних каналах (Австрія, Греція, Естонія, Литва, Нідерланди, Польща, ФРН, Фінляндія). У Бельгії, Чехії, Франції та Іспанії є дозволеною безкоштовна політична реклама на державних телеканалах. У Ірландії, Португалії та Великій Британії безкоштовна політична реклама може бути розповсюджена як на держаних, так і на приватних телеканалах.  Вся політична реклама в США повинна містити інформацію про тих, хто за неї заплатив.

Заборона реклами на телебаченні призведе до значного збільшення кількості «джинси» – прихованої реклами. Заборона реклами також обмежить доступ до політики для нових політичних сил.

Для того, щоб підписати Угоду про Асоціацію з ЄС, Україна взяла на себе обов’язок виконати всі рекомендації ОБСЄ, які були отримані за наслідками парламентських виборів 2012 року. Одна з таких рекомендацій стосується обмеження політичної реклами у ЗМІ.

У ч. 1—2 ст. 18 Директиви Ради ЄС про транскордонне телебачення закріплено, що тривалість реклами не має перевищувати 15 % від мовлення. Формулювання обмеження реклами: “телерадіоорганізація має право продати кожному кандидату та політичній партії протягом строку ведення передвиборної агітації не більше 60 хвилин ефірного часу сукупно, а протягом однієї астрономічної доби – не більше і не менше 2,5 хвилин, які надаються одним відрізком“.  німецьким досвідом, коли політична реклама розміщується блоками (слотами) по 2,5 хв. Заборона чи обмеження має обов’язково йти в парі з нормою про посилення відповідальності за приховану політичну рекламу в новинних та аналітичних передачах.

2) Повинен бути розподіл медіа-ресурсу. Повинен бути законодавчо прописаний механізм розподілу рекламної площі, ефірів, квоти для всіх учасників передвиборчих змагань на місцевих телеканалах.

3) Надання додаткової непрямої фінансової підтримки суб’єктам виборчого процесу. Окрім надання безкоштовного ефіру та друкованої площі, це можуть бути знижки на поштове відправлення передвиборної агітації, безкоштовне надання приміщень для зустрічей з виборцями. У Норвегії партії мають право займатись бізнесом, зокрема, здавати в оренду приміщення.

4)  Проблема не у кількості ресурсів, які ми витрачаємо на вибори. Ми чудово знаємо про практики відмивання державних коштів. У 2012 році лише у одній ОВК приблизно вдавалось відмивати на канцтоварах, транспорті та пальному, закупівлі дерева понад 600000 гривень. Лише на канцтоварах окремі «монополісти» могли заробити на 10 ДВК понад 4 мільйони гривень. Введення закупівель через Prozorro для цих процесів вкрай необхідне. Як і повторне використання окремих елементів виборів та їх спрощення. Також у світі членам ДВК платить держава (бо в Україні реально платять партії, що робить членів ДВК повністю залежними). У Норвегії 700 грн / год, у Литві 40 євро / день, у Нідерланлдах 80-150 євро / день, у Словачинні 40 євро на день. У Польщі за результатами виборів виплачують кошти. За кожен голос партії, що набрала, до прикладу, 26% платять злотий, а тим, що набрали 7% по 10 злотих за голос.

Потрібно прибрати ідіотську систему, коли члени виборчих комісій швидко рахують голоси, а потім чекають до опівночі і лише тоді здають протоколи, бо їм тоді платять за ще один робочий день.

Також класна історія з доставкою протоколів. Деякі комісії їдуть в одну сторону 150 кілометрів, а потім їздять туди-сюди, бо знайшли якісь дрібні помилки в документах. А запасні ж з собою ніхто не возить.

5) Інтернет-голосування вже випробовувала низка країн. Така система голосування вже запроваджена у багатьох державах світу: США, Канаді, Бразилії, Індії, Бельгії, Австралії, Естонії, Південній Кореї. У Франції, Іспанії, Португалії, Італії, Норвегії, Швейцарії, Казахстані, Японії, Китаї проводяться експерименти з її використання. Разом з тим, є держави, які здійснивши апробацію цієї системи, повернулися до традиційних способів голосування (Великобританія, Нідерланди, Німеччина, Фінляндія). У низці країн е-голосування є актуальним й використовується на всій території країни (Індія, Бразилія), діє лише в окремих частинах країни (США, Канада, Перу, Аргентина), ніколи не використовувалось (країни Африки, окрім Еритреї). Мова також про смартфон-голосування чи через сенсори.

Утримувати виборчі дільниці, друкувати бюлетені та підраховувати «вручну» голоси стане непотрібним. Інвестувати доведеться у створення та пізніші оновлення програмного забезпечення. Така стратегія дозволить зробити онлайн-вибори дешевшими, ніж звичайні паперові. З електронним реєстром виборців та електронним виборчим протоколом теж.

Венеціанська Комісія рекомендувала: е-голосування може використовуватися лише за умови, що система є безпечною/захищеною, прозорою, виборці повинні мати нагоду одержати підтвердження вибору і виправити його.

Швейцарія. У Женеві до 30% місцевих виборців здійснює інтернет-голосування. Закон дозволяє Федеральній раді, проконсультувавшись із зацікавленими кантонами та муніципалітетами, проводити експерименти.

В Естонії у 2011 р. майже  24%  голосів  на  виборах  було  подано  он-лайн,  незважаючи  на  те, що масові хакерські атаки під час виборів 2007 р. значною мірою підірвали довіру громадян до е-голосування. З часу запровадження інтернет-голосування на місцевих виборах в Естонії у 2005 р., такий метод голосування застосовувався тут 7 разів, включно, на виборах до Європейського парламенту в 2009 та 2014 р.

З 2012 році в Бельгії успішно використовувалися системи DRE для парламентських виборів. Електронна система була розроблена приватною компанією, загальна вартість системи становить близько 300.000 євро.

Федеральний закон США передбачає, що з 2006 року всі виборчі дільниці повинні бути обладнані електронною системою голосування.

У Бразилії електронна система голосування 6 жовтня 2002 р. була використана на перших у світі електронних загальнонаціональних виборах глави держави. Виборець повинен був спочатку набрати на клавіатурі “електронної урни”. Вартість однієї ” урни” у Бразилії становила 400 дол.

З 2010 р. на Філліпінах е-голосування запроваджене у всій країні. Десь за тиждень до виборів система ледве не розвалилася, коли було виявлено, що всі 75 000 PCOS-машин були невірно налаштовані. Проблему вирішили.

Великобританія у 2005 р. дійшла висновку, що системи е-голосування надто дорогі та  не сприяють збільшенню участі у виборах. Нідерланди у  2008 р. повернулись до паперового голосування,  основними причинами  були небезпека  таємності голосу та велика залежність від продавців та сертифікованих агентств. У Німеччині в 2009 р. е-голосування було проголошено неконституційним через брак публічності. Норвегія у 2014 р. тимчасово призупинила процес упровадження е-голосування у контексті проблеми безпеки. Тому деякі фахівці радять вивчити можливість застосування Blockchain. У період з 2005 по 2009 рр. Ірландія інвестувала понад 60 мільйонів євро до системи електронного голосування без VVPAT, аж поки не вирішила, що система ненадійна та потребує додаткових дорогих модифікацій. У 2006 р. у Бахрейні за декілька тижнів перед початком першого е-голосування уряд вирішив повернутися до паперового через тиск опозиції.

6) Проблема підкупу виборців. Усі знаємо гречку та інші символи. МВС пропонувало посилити відповідальність за порушення виборчого права. Позбавляти волі до 2 років. Посилення відповідальності за порушення виборчого законодавства не матиме жодного сенсу якщо: а) система відповідальності не працює в принципі (багато кого посадили за прямий підкуп виборців і інші відверті зловживання?), б) діє старе, а не нове виборче законодавство. Зараз також є цікавий законопроект 8270. Він передбачає звільнення від відповідальності осіб, які отримали неправомірну вигоду, але повідомили – від кого вони її отримали. Зараз такої можливості немає. Також, автори законопроекту пропонують звільняти від відповідальності членів виборчої комісії, якщо вони добровільно зізнаються, що фальсифікували виборчу документацію на пропозицію певного штабу політичної партії.

Зменшенню корупційних ризиків у виборчих процесах також сприятиме: розширення ролі місцевого самоврядування у виборчому процесі; об’єднання правоохоронців у професійні мобільні групи оперативного реагування на інформацію про порушення замість перебування на виборчих дільницях.

Проблема фінансування політичних партій.

Політичні партії в Україні продовжують промишляти «чорними бухгалтеріями» та «тіньовими інвестиціями». Щоб хоч якось це змінити в нас було запроваджено Закон «Про фінансування політичних партій».

По-перше, державне фінансування політичних партій. Тобто партіям дають гроші з бюджету, а це майже 514 мільйонів гривень. По-друге, звіт перевіряє спеціальний органи НАЗК та Рахункова палата.

Як це працює? Співставляють рекламу та моніторять звіти партій на сайті НАЗК (розділ «Протидія політичній корупції», підрозділ «Звіти політичних партій»). До речі, уважно слідкувати і контролювати партії можна через унікальний ресурс «Золото партій» від “Чесно”. На ресурсі за посиланням доступні неймовірно круті діаграми у яких можна побачити які юридичні і фізичні особи є інвесторами провідних українських партій. Деколи то «підозрілі пенсіонери», що жертвують по 700000 гривень, деякі люди навіть не в курсі, що вони «інвестори». Прослідкувати можна чи відобразили чиновники ці внески у своїх деклараціях, чи мають вони на це фінансову спроможність. Є там інформація і на що ці партії витрачають гроші. Ніби все гарно, але ні. Так стало відомо, що Батьківщина за перший форум «Новий курс» витратила 22 мільйони гривень. Усі осередки скинули 22 мільйони. Упродовж квітня-червня 2018 року парламентські політичні партії витратили 150 мільйонів гривень.

Після парламентських виборів 2019 року партіям, котрі пройдуть до Верховної Ради, держава відшкодує кошти, які ці партії витратили на свою передвиборчу агітацію. Це коштуватиме платникам податків майже два мільярди гривень.

У чому проблема? По-перше, в Україні дуже дорога участь у політиці. Тому партії все залучають гроші у чорну, пишуть що в них ніхто не працює, або працюють волонтери і так далі. Тобто вони приховують і внески, і витрати. Тому ніби-то партія бідна, а біл-бордами завішано півкраїни.

Дві третини політичних партій не задекларували жодних витрат у 2018 році, ще близько ста політичних сил взагалі не подали звіти. Порожні звіти подали 180 партій із загалом 255. Порожні звіти, такі партії, як “Слуга народу”, “УДАР”. Без персоналу в офісах працюють ніби-то Демальянс, партія Гриценка. Натомість “Комуністична партія України” та “Партія регіонів” працюють.

В адміністрації президента Петра Порошенка не знають про обсяги витрат на ведення і рекламування сторінки глави держави у соцмережі Facebook та стверджують, що не розміщують зовнішньої реклами з його іменем.

По-друге, НАЗК залежний від влади політичний орган. Проводить формальні перевірки. Якщо проаналізувати усі рішення-покарання для партій за 2018 рік, то Ви там знайдете найбільше таких для УКРОПу (конфіскували 500, а потім ще 200 тисяч), Самопомочі, Батьківщини, Свободи. Покарання для провладних партій не знайдете.

Найбільш гучним скандалом прославилася партія «ВО «Батьківщина». Як вдалося з’ясувати, партія використала персональні дані осіб, які колись працювали спостерігачами на виборах, без згоди та відома власників.

Що стосується Аграрної партії України, то вона використовувала кошти від іноземних компаній, що заборонено законом. На рахунок обласного осередку БПП в Миколаєві було зараховано 40 млн гривень з кіпрських офшорів.

НАЗК зараз підготувало законопроект, щоб обмежити здійснення внесків на підтримку партій. І пропонує анулювати реєстрацію політичної партії за неподання вчасно звіту. Тут потрібне і поширення обов’язку проходження щорічного фінансового аудиту, електронна звітність.

Висновок. Ми шукаємо технічні та організаційні варіанти. Шукаємо фінансові рецепти. Але це спроба впоратись з наслідками. Чим економічно розвинутіша країна, то тим меншою проблемою є вартість виборів. Чим сучасніше врядування в країні, то тим менше проблем з адмініструванням, безпекою. Чим розвинутіша країна, тим менше проблеми з свідомістю її громадян. Ремонтувати виборчі процеси потрібно, але головне – це ремонтувати державу”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *