Українська корупційна хвороба: 12 невтішних тез


Оригінал матеріалу опубліковано на сайті видання “Українська правда”

547592_417251241622875_114351485246187_1817938_227964652_nКорупційна “хвороба” є найбільш “толерованою практикою” незалежної України.

Під корупційною “практикою” треба розуміти систематичне збільшення обсягів та форм корупції, удосконалення корупційних схем та механізмів, а також перетворення державно-приватної корупції в найбільш прибутковий і головний механізм примноження активів в Україні.

На сьогодні рівень корумпованості державних органів та громадян досяг критичної для існування держави поширеності. Випадки хабарництва, розкрадання, шахрайства, вимагання, зловживання, конфлікту інтересів, кумівства, домагання прийняття неправомірних рішень – стали повсюдними явищами.

Корупція на сьогодні є ключовою перепоною на шляху розвитку України.

Адже вона однаково негативно впливає як на зрив внутрішніх реформ, так і на поступове зменшення міжнародної підтримки України. Якщо деталізувати, то саме корупційними факторами можна пояснити:

а) кризу новоствореної в 1990-х України та втрачених можливостей перших етапів незалежності щодо реформ та євроінтеграції; кризу Майдану 2004 року і прихід до влади Януковича; розвал армії; кризу Євромайдану 2013 року та “легкий” прихід в Україну російської окупації і агресії;

б) провал ключових реформ Майдану та суттєве зниження рівня життя українців, а також те, що корупція стала мостом взаємодії з колишніми “регіоналами”;

в) загальну зневіру в “новій Україні” (що спричинила парадоксально рівну підтримку жертви агресії та агресора на Донбасі), провальний результат референдуму в Нідерландах (що започаткував кризу європейської інтеграції України), зменшення шансів на новий фінансовий “план Маршалла” для України.

Не дарма президент Литви назвала корупцію в Україні важливішою проблемою, ніж війна; Вікторія Нуланд назвала її “історичним демоном”, а Рахункова палата ЄС констатувала, що Україна – найкорумпованіша країна у Європі.

Поле і потенціал для корупції залишається надзвичайно широким.

Цьому не стають на заваді навіть стрімке погіршення внутрішньої та зовнішньої ситуації. Основні традиційні джерела корупції – а саме державний бюджет, місцеві бюджети, державні закупівлі, операційна діяльність державних підприємств – продовжують бути привабливими “корупційними пирогами”.

Це підтверджує тезу: чим більш корумпована країна, тим більше в її економіці державних грошей.

До цього долучилися схеми з корупційним тиском українських олігархів, “націоналізаціями/прихватизаціями”, валютними спекуляціями та банкрутуванням банків, поверненням ПДВ, “ринковими тарифами” і субсидіями, Роттердамом+, корупцією на війні (мародерством).

Щодо регіональних схем, то можна згадати “туалетну”, “земельну”, “податкову”.

Соціальна шкідливість та економічні збитки від корупції досягають рівня десятків мільярдів доларів.

У результаті оцінки негативного економічного впливу корупції (на державні інвестиції, витрати та доходи держави, приватні інвестиції, продуктивність економіки та якість управління державою) експерти зробили висновок, що лише за 10 років втрати України могли склали мінімум 40 мільярдів $ та -20% по ВВП.

Україна, згідно з опитуванням TI, увійшла до п’ятірки країн, де більше половини населення – 56% – вважають корупцію проблемою, яка заважає розвиватися економіці.

Олексій Голобуцький має рацію: якщо раптом українці одного дня перестануть давати і брати хабарі – країна зупиниться, бо в ній майже всі відносини оперті на тенденції отримання неправомірної винагороди.

Незважаючи на те, що суб’єктом корупції виступають як державні чиновники, так і прості громадяни, їхня мотивація, як і обсяги корупційних дій, залишаються різними.

Яскравим прикладом корупційного “дерибану” стало прийняття державного бюджету на 2017 рік. Воно супроводжувалося перерозподілом фінансових потоків та преференцій, а також і прийняттям відверто корупційних законодавчо-податкових нововведень.

У якості прикладів 2016 року з державного розкрадання можна навести: розкрадання 750 мільйонів гривень на “Укрспирті”, 581 мільйонів гривень на “Укртрансгазі”, 492 мільйони на Запорізькому титаномагнієвому комбінаті, 480 мільйонів гривень на “Українських екологічних інвестиціях”, 421 мільйон у Національній академії аграрних наук України, 235 мільйонів гривень на “Укрхімаміактрансі”.

Згідно із соціологічними дослідженнями, причинами суспільної корупції є:
1) так простіше і легше вирішити проблеми (34%);
2) це вже стало нормою життя (20%);
3) бо хабарі вимагають (18%);
4) українське законодавство надто заплутане, i людинi самостiйно нiколи у ньому не розібратися (10%);
5) люди часто хочуть того, що за законом їм не належить (7%).

Отже, у суспільстві корупція відіграє роль компенсації браку ринкових механізмів, засобу уникнення відповідальності, засобу подолання бюрократичних перепон та засобу отримання соціально-економічної вигоди.

У владних органах корупція переважно виступає виключним елементом необмеженого збагачення.

В іншому дослідженні, відповідаючи на питання про причини широкого поширення корупції в Україні, респонденти найчастіше називали безкарність корупціонерів (59%), корумпованість вищого керівництва (44%), відсутність дієвого контролю (42%), традиції (36%), низькі зарплати (24%).

За 2016 рік формальний перелік антикорупційних інструментів в Україні збільшився – але реальна корупційна ситуація залишилася незмінною.

Якщо грубо здійснювати аналіз крізь призму індексу СРІ, то до позитивів можна було віднести подальше зростання суспільного осуду та тиску на корупціонерів, розбудову антикорупційних органів, появу громадських антикорупційних ініціатив.

У період після Євромайдану ми дійсно покращили антикорупційну інфраструктуру – створили НАБУ, САП, НАЗК та інші органи антикорупційної компетенції. Були прийняті революційні законодавчі акти щодо протидії корупції, електронного декларування, відкритих баз даних та порталів публічних фінансів, функціонування системи публічних електронних закупівель ProZorro.

Поруч з тим, усе це перекривається ключовим негативом, а саме – фактичною відсутністю покарання за корупцію.

Яскравими індикаторами в цій ситуації залишаються суспільні настрої.

Зокрема, 65% українців стикаються з корупцією хоча б раз на рік, 30% – кілька раз на рік, а 10% – щомісяця; 63% вважають рівень корупції значним, та що в Україні неможливо стати багатим чесно; 80% вважають, що після Євромайдану корупції стало більше; лише 7% українців вірять в успіх антикорупційної реформи / боротьби; 56% мають позитивні емоції при отриманні хабара; 67% вважають, що корупція вкоренилася в українській культурі.

Більш детальну картину дають опитування у рамках проекту “Декорупція” при Національній Раді реформ.

Окремо варто відзначити дослідження АСС, що 73% компаній, які працюють у країні, не бачать прогресу в боротьбі з корупцією за останні два роки. При цьому 88% з них зіштовхуються з нею в ході ведення бізнесу.

Найбільш корумпованими сферами у дослідженні TNS-Україна” виявилися: медична (61%), сфера освіти (34%), силові структури (24%), дозвільні контрольні органи (19%), місцеві органи влади (18%). Бізнесмени ж вказують на суди (87%), прокуратуру (61%) і місцеві органи влади (39%).

Завдяки новому голові ГПУ Юрію Луценку, боротьбу з корупцією стали все більше оцінювати через термін “рибальство”.

Якщо підводити підсумки з такої точки зору, то можна зробити висновки:

а) активна риболовля розпочалася,

б) наявні непогані темпи вилову малої та середньої риби і навіть поодинокий вилов великої риби,

в) з риболовлі роблять шоу та інформаційні приводи замість реального розслідування та формування доказової бази,

г) збільшення обсягів вилову має певний позитивний ефект, але не дає впевненості, що зловлена риба не буде випущена назад і уникне “підсмаження”,

д) відсутній суттєвий прогрес розслідування корупційних справ риб усіх розмірів з попереднього режиму,

е) риболовлі навіть на велику рибу мало, бо її треба доповнити якісним очищенням водойми та “водних правил”.

Ці висновки підтверджує статистика повернутих корупційних коштів (десь 0,001%), дані від НАБУ щодо відшкодованих корупційних збитків (0,00012%) та страшні даніпро те, що протягом року жоден із чиновників найвищого рівня не був покараний за корупційними статтями про привласнення і розтрату держмайна чи хабарництво.

Держава системи протидії корупції мала стати драйвером антикорупційної реформи та боротьби, але стала полем політичних та міжвідомчих конфліктів.

Основною формою впровадження змін у цій сфері в Україні стала антикорупційна недореформа. Недореформи – це щось, що ззовні нагадує справжню реформу, але по змісту є її неякісним клоном.

Боротьба з топ-корупцією в Україні мала будуватися на “трьох інституційних китах”. Однак навіть поверхневий аналіз діяльності НАБУ, НАЗК та процесів з призначення керівництва ДБР свідчать, що:

1) НАБУ став швидше органом еміграційної служби, що не має достатньо повноважень, можливостей та зовнішнього сприяння для реальної боротьби з корупцією,

2) НАЗК став, по суті, майже повністю залежним та підконтрольним владі антикорупційним органом, який використовує подвійні стандарти, оцінюючи дії чиновників,

3) конкурс на керівництво ДБР завершиться призначенням головою цього органу повністю підконтрольної президенту України особи.

Отже, два “кити” з трьох (НАЗК та ДБР) були вбиті, а третій (НАБУ) – “сильно поранений”.

Україна виявилася однією із семи країн, де влада не проводить розслідування після публікації Panama Papers.

При цьому всьому ми ще й стали свідками спроб згорнути здобутий зі скреготом пакет прийнятних раніше “антикорупційних недореформ”:

а) спроби перерозподілити “антикорупційні повноваження” від НАБУ на користь Генпрокуратури – законопроект 5097 щодо спорів про підслідність НАБУ, законопроект 5177 щодо контролю ГПУ щодо НАБУ, законопроект 5212 щодо права ГПУ забирати справи в НАБУ;

б) спроби зірвати електронне декларування у парламенті і фактичне скасування цієї реформи у Конституційному Суді – адже до закриття розгляду у КС жоден суд не прийме рішення про відповідальність електронних декларантів,

в) спроби оскаржити у суді функціонування системи електронних закупівель ProZorro.

Громадські та експертні антикорупційні ініціативи залишаються однією з двох головних надій на зменшення корупції в Україні.

Не можна не відзначити якісний вклад, який продовжують інвестувати своїми публічними акціями, законодавчими ініціативами чи медіа-тиском такі антикорупційні організації, як: Transparency International Ukraine, Центр протидії корупції, Антикорупційна група Реанімаційного пакету реформ, центр “Ейдос” та рух “Декларації під контролем”, “Чесно”.

Також варто окремо відзначити проекти журналістських розслідувань “Наші гроші”, “Схеми”, “Слідство.інфо”.

Важливим актом приєднання суспільних авторитетів до цих процесів стало звернення патріарха Філарета, архиєпископа Святослава (Шевчука), Святослава Вакарчука, Ади Роговцевої і Сергія Жадана з проханням до Президента створити систему незалежних антикорупційних судів.

Дуже корисно інтегрувались до антикорупційної боротьби такі проекти, або технічні розробки, як YouControl, OpenDataBot та #ЗнайДекларацію.

Варто відзначити також і регіональні антикорупційні ініціативи, як-от: “Битва за правду” від “Нової країни”, Харківський антикорупційний центр, Антикорупційний форум Львівщини, Моніторинговий комітет м. Дрогобич та інші регіональні ініціативи, що згадані у дослідженні VoxUkraine. На цьому рівні варто відзначити розробку першої регіональної антикорупційної стратегії.

Громадськість продовжує за дуже обмежених ресурсів реалізовувати спроби долати корупцію системно – як причину, та несистемно – як наслідок.

У рамках системної протидії пропонується зміна правил таким чином, що корупція в окремих сферах стає невигідною або неможливою. До системних заходів також можна віднести і засоби масового антикорупційного ураження, як-от Prozorro, е-декларування, мотивування викривачів.

До несистемних же заходів відносяться антикорупційні розслідування та інші “хапання за руку”.

Основною причиною переваги корупційних елементів над антикорупційними ініціативами є значно більша мобілізованість ресурсів та єдність ідеології і інтересів корупційного класу.

У корупційного класу є багато очевидних силових переваг перед активістами, зокрема, можливість стабільного вкладення значних фінансових ресурсів для захисту корупційних схем у владних кабінетах, судах, ЗМІ.

Корупційний клас має єдину корупційну ідеологію та єдину мету, а саме – незаконне збагачення.

У свою чергу, активісти зіштовхуються з нестачею фінансування, проблемою доступу до ЗМІ та розрізненості громадськості, блокуванням антикорупційних ініціатив та справ у правоохоронних органах, судах, органах центральної та місцевої влади.

Отже, на сьогодні для успішної антикорупційної діяльності потрібен:
а) фінансовий ресурс для підтримки широкої команди юристів, фінансистів, різнопрофільних експертів у різних сферах, волонтерів, адміністративних видатків,
б) доступ до провідних ЗМІ та підтримка власних розслідувачів та ресурсів,
в) союзники у політичних колах, підприємницьких асоціаціях.

Тиск міжнародних партнерів та кредиторів України є другою з двох головних надій на зменшення корупції в Україні.

Більшість здобутих зі скреготом змін в процесах державно-громадської протидії корупції стало наслідком консолідованого тиску зовнішніх сил та громадськості.

Багато ключових антикорупційних нововведень були реалізовані під прямим політичних тиском США та ЄС, у процесі виконання вимог щодо отримання безвізового режиму, у процесі виконання умов для отримання кредитних ресурсів від МВФ та ЄС.

Західні партнери продовжують стимулювати владу до нових кроків, а саме – створення антикорупційного суду та надання НАБУ права на прослуховування.

Захід виділяє значні кошти на антикорупційні реформи та на гранти для антикорупційних громадських організацій. Протягом певного часу в Україні навіть лунала ідея передачі антикорупційної реформи під міжнародний контроль на основі “досвіду Гватемали”.

Перспективи “антикорупції” в Україні занадто залежать від політичної волі керівництва держави, зокрема, президента України, та загальних трендів із розвитку держави.

Надій на волю “зверху” майже не залишається.

А тому імпульс може прийти або від міжнародних партнерів, або від громадськості, або від їх спільного фронту. Безпрецедентна корупція потребує жорсткої реакції усіх прогресивних сил.

Що робити – зрозуміло, і напрацьовано в декларативних і стратегічних документах.

Залишається питання: кому і якими силами це втілити в життя.

Олексій Роговик, координатор Антикорупційного Форуму Львівщини, спеціально для УП

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *